Покаяння двері відкрий нам Владико Чоловіколюбче

11-03-2011

Покаяння двері відкрий нам Владико Чоловіколюбче.

 

Утікай від гріха, немов від гадюки,

бо як підійдеш – то він тебе вкусить…

(Сирах 21, 2)

 

У щоденному житті кожна людина відчуває постійну внутрішню боротьбу між голосом власного сумління та ,так званими, потребами власного тіла. Щоб визначитися кому віддавати перевагу, до нас, на землю, прийшов Сам Господь Ісус Христос.Щоб збагнути зміст цієї боротьби, мусимо зрозуміти  що стало причиною її виникнення.

Творець , завершуючи діла творення і покликуючи до життя собі подібного ( тобто нас), поклав початок спільних взаємин. Сам, будучи носієм законів дальшого розвитку вселенної і нашої планети в тому числі, наділив ними і людину. А , зберігаючи з нею взаємовідносини, заключив їх у виконання людиною Його правди.” Від всякого  дерева в саду їстимеш; а з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, смертю вмреш( Бут. 2, 16,17). Ці слова Святого Письма проливають світло на наші почуття, які переживаємо при духовному роздвоєнні, а їх переживає кожна людина. Покликана до життя на образ Божий і подобу, людина стала носієм Божої правди, як і Сам Господь. І це було її основним завданням. Та спокушена дияволом вона спричинилася до пізнання зла. Людина стала між двома протилежними силами –Богом і сатаною і, правом свобідної волі, може прилучитися або до одного, або до іншого. Коли ж  вона відповідає на спокуси диявола – чинить гріх.

З вище сказаного можемо зробити відповідне заключення: наше єство заражене  гріхом первозданного чоловіка Адама, який обіймає всіх людей без винятку. Це підтверджує апостол Павло, пишучи послання до Римлян: “Як через одного чоловіка ввійшов гріх у світ, і з гріхом смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, що в ньому згрішили” ( Рим. 5,12). Отже, мусимо пам’ятати , що за любов до гріха ми заслужили також винагороду:” бо заплата за гріх – смерть”( Рим. 6,23).Правда про таку винагороду збуджує людину шукати для себе оправдання. Але заражена гріхом, вона завжди буде шукати винуватця своїх вчинків, і ніколи не хоче годитися з тим ,що причиною свого упадку є вона сама. Лукавий ніколи не заставить насильно людину грішити. Його справа – спокушувати і спонукувати людину до гріха. Але найголовнішим його завданням є переконати людину, що гріха немає.

Гріхи спотворюють людську душу. Вона перестає відчувати Божу близькість і приймати Божі настанови. Не відчуває моменту, коли безпечність свого я  переростає в гординю і тоді такий стан душі готовий породжувати все нові і нові беззаконня. Та якби далеко не зайшла людина у своєму упадку, в її серці залишається можливість оцінювати  навколишні речі з двох вимірів. А ця можливість оживляє ідею – докорінно змінити хід подій у своєму житті. Напевно, це і є знаком великої Божої любові до свого творіння про яку навчав людину Богочоловік Ісус Христос.Власне, без  Божого втручання, без Його освячуючої ласки , людина не в силі вчинити такого подвигу.

Що ж нам допомагає усвідомлювати, що ми постійні воїни, покликані до вічної боротьби добра із злом? Якого середника вжив Господь, щоб ми могли визначитись, до кого нам пристати на цьому полі бою? Відповідь знаходимо у посланні апостола Павла до римлян. Він каже:” Закон же прийшов, щоб збільшився переступ, а де збільшився гріх, там перевершила ласка, щоб як панував гріх із смертю, так панувала і ласка через оправдання на вічне життя через Ісуса Христа, Господа нашого” (Рим. 5, 20,21). Отже, щоб збагнути руйнівну силу гріха, а відтак пізнати наслідки від нього, людина мусить відштовхнутися від якоїсь точки – в даному випадку від букви Божого закону.

Ще в раю Творець збудував свої взаємини з людиною на певному законі. “...З дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш.”( Бут. 2, 17). Простішими словами це можна виразити так : “Слухай лише Мене. Я говорю тобі правду, і, приймаючи її серцем, ти живи нею, розвиваючи свої розумові здібності.” Та людина вчинила непоправний крок і порушила Божу природу речей.

Яка велич краси оточувала перших людей, коли Сам Творець був вдоволений нею! У словах - ”І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре”( Бут. 1,31) -  для людини відкривається велич приготованого місця куди її поселив Творець. Тут вона мала бути господарем і, разом з тим, співпрацівником з Богом у Його винограднику. Мир і спокій у світі життя. “Всякому… (що)… має живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав” (Бут.1,30). ”А були вони обоє ...нагі , та (одне одного) не соромилися” (Бут.2,25) – ці картини, що змальовують первозданну красу Божого творіння дають нам сьогодні можливість оцінити наслідки гріховної руїни, що відбилася не тільки на самій людині, але й у природі.

Ранішні промені сонця на горизонті, зовнішня краса природи, вселенна, що відкривається перед нашим оком і розумом  і внутрішнє добро серця та його бажання – ось лише окремі знаки в яких сьогодні пізнаємо Божу любов до людини і Його старання про добро для неї. І людина це відчуває, а наслідком цього відчуття є приймати добро, дбати про нього бодай для себе, як не для загалу.

“Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався (Бут. 3,10) – так відповів Адам на Божий поклик. А в ньому – відповідь на різні запитання, що не раз турбують людину. Через непослух у людини змінилося бачення світу і самої себе. Та найбільше, що спотворило природу людини, – страх. Він став причиною страшних перемін у її житті Недовір’я і надмірна цікавість супроти Божого слова породили непослух. Він породив гріх, а гріх – смерть. Порушилась устійнена гармонія взаємин між Богом і його творінням, а відтак відбилося і на взаєминах між самими людьми. Гнів, заздрість, лакомство, вбивство – то лише окремі паростки, що виросли з кореня гріха і котрі з часом самі стали родоначальниками все нових і нових безчинств. Та ідея життя, життя вічного не покидає людину, і вона, опанована страхом, шукає собі оправдання з тих чи інших гріхів. Знаходить винуватців, як Адам, а навіть висловлює закиди в сторону Божої всемогутності і милосердя. Приймаючи тяготи життя, спричинені гріхом, звинувачує в них Самого Бога.

Та причиною зла не є Бог, лише ми самі, адже ж коренем і початком гріха є те, що від нас залежить – наша свобідна воля. Нею скористалася перша людина, порушуючи закон взаємин з Творцем. Своїм вчинком завчасно хотіла розкрити найбільшу таємницю Божого утаємничення і пізнати повноту свобідної волі. Та цей вчинок зробив людину рабою гріха, а страх паралізував здібності співдіяти з Господом і збудив надмірне уповання на самого себе.

“Жало смерті – гріх, а сила гріха – закон”(1 Кор. 15,56) – каже апостол Павло. Коли пробуємо глибинно зрозуміти силу цих слів, то приходимо до висновку, що Господь піклується не тільки за тих, що пізнали закон. Першим чинником, яким визначаємо силу зла, є наше сумління. Це один з дарів, яким володіє чоловік з волі Божої. Його називаємо голосом Божим у нашому серці. Воно і є  першим і остаточним суддею нашого життя, коли стаємо на суд Божий. Та коли гріх притуплює голос сумління, і опановує нашими розумовими здібностями, Господь говорив і говорить до людей устами своїх вибраних. Відкриває правду і зобов’язує до неї ,не як рабів, ставлячи їх у залежний стан. Ні! Господь повертає людину до правдивої її сутності. Тут на поміч людині заповіді Божі, оприлюднені через Мойсея; заповіді блаженств і заповіді любові, подані Самим Сином Божим; догмати, що оживляють силу віри і повертають втрачені взаємини з Господом. Лише в такий спосіб людині під силу пізнати саму себе і оцінити свої думки, побажання та діла, зрозуміти, що все негативне, зле у нашому житті стає причиною катаклізмів, і не тільки духовних.” Бувають вітри, створені для кари...Полум’я, град, голод і смерть – усе це створене для покарання... Звірячі зуби, скорпіони, гадюки, мстивця меч – нечестивим на погибель... смерть і кров, чвари і меч, злидні та голод, утиски й бич. Усе те створилося для беззаконних (Сир. 39, 28-31; 40,9-10) – ось як оцінюється гріховне життя людини, ось напрям її творчих здібностей в грісі. І нікому дорікнути. Досить їй оцінити свої побажання і почуття і зрозуміє, що всякий гріх народжується в думках, і до нього її ніхто не силує. Спокушає? – Так. Хтось скаже, що винувате тіло з його потребами і пристрастями. Та тіло Бог створив храмом духа і то досконало. Ось приклад: подумаймо, чи око створене дивитись лукаво? Ні ! Ним ми сприймаємо інформацію з навколишнього світу. А як появляється лукавство, то вистачає перемогти думки, і заздрість, що народилась від побаченого, вмирає і пристрасть, що розгорілась – гасне. І так є з кожним членом нашого тіла. Тільки гріх, що вкорінився в нас , спотворює основне і остаточне його призначення. Та, щоб бути переможцем гріха, для людини Господь відкрив дорогу – посередництвом закону до святості. ” Не думайте, що я  прийшов усунути закон чи пророків; я прийшов їх не усунути, а доповнити” ( Мт. 5,17) – так про себе висловився Ісус Христос, і сказаним ще раз визначив вагу закону у стремлінні людини віднайти право називатися дитиною Божою.

Ось іскорка Божої любові досягнула чоловіка, що звик до гріха. Появилося бажання щось змінити у своєму житті, лише б відчути примирення з власним сумлінням. Забажалося знайти відповідь на різні питання, пов’язані з чистотою душі. Коли такі почуття наповняють людське серце – це ознака, що Господь тебе знайшов. На запитання молодця, що має робити, щоб спастися, Господь відповідає запитанням:” В законі що написано? Як читаєш?( Лк. 10,26). Такою відповіддю молодцеві, Христос вказує нам пряму дорогу до спасіння, до Царства Божого, до первозданної причини свого існування через Святе Письмо. Читаючи його, чоловік пробує поправити  свої вчинки, а відтак зростає в думці, що чимось кращий від грішників. В полі його зору постійно стоять заповіді Божі, приписи для щоденного побуту; подовзі він звертається своєю бесідою – молитвою до Господа і тим собі створює насолоду для душі. Виключає думку, що це лише початок того благочестя, яким досягається праведність як норма життя. Таке емоційне піднесення у його серці може стати причиною засліплення супроти інших, що живуть поруч. Отже, сповнити закон це лише пів справи.

Брате, коли ти пізнав свій упадок, то й відчув біль душі. Він же, як лік, є свідоцтвом дотику Божої любові до тебе. Вслухайся в слово Боже.” Блаженні вбогі духом “ – і зрозумій, що це не тільки ті, що зреклися цього світу і терплять від зовнішніх напастей, а й ті, котрі покинули всяке зло і постійно пам’ятають про Бога. ”Блаженні тихі” – це люди, що зуміли перемогти свою прикру натуру, звільнилися від пристрастей і опанували своє єство Божим миром. “Блаженні засмучені” – лише ті, що у всіх своїх трудах, постійно живуть думкою про небесне і прагнуть Божого світла; ті, що збагнули силу покаянних сліз.” “Блаженні голодні і спраглі справедливості” – вони, на кожному кроці свого життя, бажають Божої правди. І такі повні вирозумілості дальші закони: ”Блаженні милостиві,... чисті серцем,... миротворці,... переслідувані за правду,... коли зневажатимуть і гонитимуть вас...”(Мт.5,3-12)” Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю...Люби ближнього твого, як себе самого.”(Мт. 22, 37,38). Ось закон Спасителя Нашого Ісуса Христа, скріплений заповідями любові. В ньому – весь закон і пророки. Сповни ці заповіти і зло тебе не досягне. А як досягло? – покайся, бо тільки покаянням, жалем, що вчинив перед Творцем непослух і постановою поправитись, досягнеш дії Святого Духа і серце твоє стане чистим.

“З нутра бо, з серця людини виходять недобрі помисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман. Уся ця погань виходить з нутра й оскверняє людину.”(Мк. 7,21-23) – далі повчає нас Господь. А ми скажемо, а як вижити у такому середовищі. І тут на місці слова Івана Золотоустого: ”Ти претерпів від зла. Та коли захочеш воно не буде злом. Подякуй Богові і зло обернеться в добро”. ”Не противтеся злому”(Мт. 5,39) – мовить Христос. Хтось скаже: - так жити неможливо. Та будьмо певні, що Той хто поставив перед нами таку заповідь і потурбується про наше щасливе життя. Гріх неможливо вбити гріхом – лише добром.

“Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують”(1 Кор.6,9,10) – застерігає Господь. Лише тим, що каються, відкриваються двері Божого милосердя.

“ Де ти?” – постійно голосить Творець до свого творіння. Ми ж словами молитви святого Єфрема відгукнімся: “ Так, Господи! Дай мені бачити гріхи мої; і не осуджувати брата мого...” Це стане боговгодним початком нашого покаяння.

“Покайтесь, бо небесне царство близько” (Мт.4,17) – такими словами Христос розпочав свою всеперемагаючу ходу по землі. Через те по праву  вищесказані слова Ісуса можна вважати епіграфом до Його Слова з яким Він прийшов до людей. В них бачимо Божий задум і дорогу, якою йти людині до спасіння.

Добре тому воїнові, коли він знає ворога; його здібності, його силу, його відношення до речей. Він спроможний передбачити дії ворога, відчути його підступність і оцінити власну силу проти нього. Коли ж християнин є воїном Христовим, то для нього Божественний Учитель відкрив лице противника – диявола.” Найперший світлоносець настільки згордів своєю відмінною і власною славою, що забажав царської честі Самого Бога...захотів бути богом, весь став тьмою. Так він за гординю викинутий зі свого небесного місця” – говорить святитель Григорій Богослов. А в підтвердження сказаного вище звучать слова Самого Спасителя:” Я бачив сатану, що наче блискавка падав з неба” (Лк. 10,18). Через втрату гідності і місця, які мав денниця перед Господом, тепер змагається він з найдосконалішим творінням Бога – людиною, котра за правом може досягнути втраченої ним вершини. Сатана немилосердний і людиноненависний і через те постійно нападає на всякого чоловіка, та не з однаковою силою.

“Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння та й стало хлібом...кинься додолу, написано бо: Він ангелам велітиме про тебе, і вони візьмуть тебе на руки, щоб ти своєю ногою часом не спотикнувсь об камінь...Оце все (царства світу і їх славу) дам тобі, як упадеш ниць і мені поклонишся”(Мт.4,3-10). – Так далеко зайшов сатана, що зважився спокушати Самого Господа. А допустив це Творець лише для того, щоб ми могли збагнути підступність і бажання злих сил боротися супроти людини і щоб кожний з нас зрозумів, що їхній ненависті проти людського роду протистоїть Божа всемогутність. Власне думка про неї і скріплює в силі кожного воїна і надихає на справедливу боротьбу і на бажання перемогти. Три вище наведені спокуси, з якими сатана приступив до Богочоловіка – то  три дороги ,якими він спроваджує людину до загибелі. Так просто: обмежити свої побажання лише до хліба насущного, або виключити себе і свої можливості  з Божого домобудівництва, надіючись лише на Бога, або поставити ціллю завоювати і покорити собі світ. Знає диявол, що коли такі ідеї прищепляться в душі людини, то вона втратить те, що її єднає з Богом. Віра в Бога і добрі діла, покора волі Божій і послух, усвідомлення  власного я – ось скарби, якими людина може протистояти нападкам зла.

 Будучи творінням Божим, диявол як раб, не може спокушувати, скільки сам хоче, а наскільки допускає Владика. Та в своїх здібностях він верткий і многоликий. Знаючого ловить знаннями, сильного – силою, багатого – багатствами, митця – красою, і все це лише для того, щоб зупинити погляд людини на дочасному і тлінному, щоб забула вона про вічне благо. І ще однією хитрістю володіє диявол: “він не допускає, щоб гріх став явним” – каже св. Іван Золотоустий. Будучи повалентй власною гординею, диявол постійно нею спокушає людину, а відтак навчає перелюбу і п’янства, грошолюбства і заздрості, сумнівів і лінивства. В такий спосіб злий вбиває у нашому серці пам’ять про Бога, вивільнює наш розум від страху і любові до Нього. Та вистачає людині лише задуматись над своїм станом, як Всемогучий Бог іде їй на поміч.

“Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою і постом”(Мр.9 29) –цими словами Христос стверджує обов’язок своїх послідовників бути переможцями над злом ”Демони знемагають, коли через виконання заповідей зменшується в душі можливість упадку. Гинуть через непорочну силу душі” – каже Максим Ісповідник. Та навіть тоді, коли слідкуємо за своїми ділами і бачимо, що за Божою поміччю сповняємо закон, пам’ятаймо слова апостола Петра: ”Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти”(1Пет.5,8).

Ми скористали з молитви і посту. Збагнули, що таким якими ми були, Господь противиться. Це пізнання є найбільшим багатством, яке людина може придбати, бо тут починається самопізнання і покаяння. А що є покаяння? - може спитати людина, і відповіддю буде клич: – Змінися! Все, що було гріховного, відкинь зі свого життя, а гріхами гидуй, як найбільшою мерзотою, і бійся їх, як найстрашнішої хвороби. Серце твоє хай плаче від того глуму, якого сам собі вчинив через гріхопадіння, бо цей біль стане запорукою не попасти в інші гріхи. Прости ближньому гріховні вчинки і не осуджуй їх; стережи свого слова і перебувай у мовчанці, щоб почути слова Господа: ”Прощаються тобі гріхи”(Лк.7,48). Постійно пам’ятай слова Ісуса Христа: “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мт.5,7), - і любов’ю та милосердям до ближніх отримуй Божу милість.

“Покаяння відкриває людині небо, вводить у рай, перемагає диявола. Ти грішний? Не падай у відчай: кожний день грішиш, кожний день приноси покаяння”, –повчає Іван Золотоустий. Та мало признатися до упадку самому собі. Треба його знищити визнанням перед іншими. “ Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються”(Ін.20,23) – каже Христос. І кожний, хто дорожить словом Спасителя і сповідує свої гріхи перед духівником, вбирає свою душу в найдорожчу ризу – упокорення. І вже немає самооправдання, і викорінено непотрібний встид, а є лише думка про Божий суд.

“Я, кого люблю, тих доганюю і караю. Тож будь ревний і покайся”, – повчає Господь. - “Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі його”(Апок. 3 19,21). Нехай же світло Божих слів осяє наше сьогодення. Щоб побачили ми рацію всього пережитого, а найбільше, щоб у пережитому побачили майбутнє, в ім’я якого маємо бути воїнами - пареможцями над злом.

Ярослав Чухній

 

 

Назад

Архів новин

08-01-2012 Вертеп
03-05-2011 TOTUS TUUS